Через деякий час після важкої поразки, якої завдали в кінці IV ст. антам готи, вони знову стали відігравати відчутну роль у між­народних відносинах. Слов'янські об'єднання антів і склавинів з кінця V ст. почали здійснювати походи за Дунай на територію Візантії.
З розповіді про заснування Києва (вміщено в літописі "Повість минулих літ") випливає, що виникнення міста пов'язано з діяльністю князя Кия. Візантійський імператор запросив його на військову службу, на дунайському кордоні Кий збудував укріплення ("Києвець"), але згодом залишив його і повернувся на Дніпро.
Вчені вважають, що князь Кий жив наприкінці V — у першій половині VI ст. Спочатку його резиденцією була Замкова гора на березі струмка Киянки біля Подолу, а згодом він спорудив фортецю на високому березі Дніпра на Старокиївській горі. Тут відкрито рештки напівземлянок з типовою слов'янською керамікою V-VI ст.
В середині VI ст. кочова орда аварів, що раніше мешкала над Аральським морем, з'явилася у Північному Причорномор'ї. В 60-х роках VI ст. авари оселилися в Середньому Подунав'ї, створивши державу — Аварський каганат. Становище антів настільки усклад­нилося, що вони припинили напади на Візантію та стали її союзниками.
У 602 р. аварський каган зве­лів своєму воєначальнику знищити плем'я антів. Після цього повідом­лення візантійського історика пись­мових свідчень про антів більше не­має. Проте анти не зникли безслід­но. Саме їх великий український іс­торик М.Грушевський вважав пред­ками нашого народу.