У київському літописі, який складено у ХП ст., розповідається про те, як обри (авари) підкорили слов'янське плем'я дулібів. Вчені вважають, що дулібське об'єднання могло займати велику територію: Волинь, Прикарпаття, землі по інший бік Карпат (плем'я дулібів у VIII-IX ст. відоме на заході Чехії).
Обри люто знущалися над підвладним населенням. Літописець писав, що авари запрягали у вози дулібських жінок і їздили на них.
Але згодом Аварський каганат був розгромлений, а слов'яни відновили свою незалежність. Літописець записав: "були сі обри тілом великі, а розумом горді, і погубив їх бог: померли всі, і не зісталось ні одного, так що виникло прислів'я: "загинули, як обри".
З київського літопису XII ст. відомі назви союзів племен у східних слов'ян, які існували у VIII-IX ст. напередодні утворення Київської держави.
На півночі, у лісовій смузі Східної Європи (ці землі зараз входять до складу Росії та Білорусії) проживали такі племена: словени, кривичі, радимичі, дреговичі, вятичі.
На території України в Середньому Подніпров'ї мешкали поляни, по Дніпру південніше Києва — уличі. На захід від полян — древляни, за древлянами — дуліби, бужани і волиняни (свідчення літопису досить приблизні, проте вчені допускають, що дуліби могли мешкати у Серед­ньому Подністров'ї, бужани — у Середньому Побужжі, а волиняни — над Західним Бугом).
У Прикарпатті жили хорвати. Звідси, із згадуваної візантійськими авторами Білої Хорватії, вийшли ті слов'янські племена, що заселили західну частину Балканського півострова. В Подністров'ї мешкали тиверці, на Дніпровському Лівобережжі — сіверяни.