Причини і початок голодомору в Україні в 20-ті роки

Протягом багатьох десятиліть у наших шкільних підручниках стверджувалося, що на початку 20-х років голод охопив лише район Поволжя. Саме так оголошувалося в той час і перед західним світом, звідки Ленін і його соратники просили продовольчої допомоги саме в названий регіон. Про те, що такий же голод охопив усю південну Україну, звідки масово вивозився хліб на північ і на експорт, Москва мовчала.

Тема голодів 20-30-х років в Україні не може залишити байдужим будь-кого з громадян нашої країни. Нарешті відкриті таємні партійні фонди, документи відомчих організацій, доступу до яких раніше не було. На основі архівних матеріалів аргументовано, на підставі неоспорених доказів доведено - факт штучного голоду на території України у 1921- 1923 та 1932-33 роках є беззаперечним. Для вшанування пам’яті загиблих, в наш час розроблено програму, яка має на меті зібрати по крупицях інформацію про події не лише 1932-1933, а й 1921-1923 та 1946-1947 років. Мета - оживити мову документів, закрити чорні плями, які виникли внаслідок знищення частини інформації по вказаних періодах, нарешті дати можливість людям, що пережили жахіття голодоморів, розповісти про трагедію майбутнім поколінням. На диво, родини, яким вдалося вижити, незважаючи на заходи партійного керівництва Радянського Союзу, направлені на реалізацію вкрай цинічного плану - винищення українського народу, як носія української національної ідеї і державотворення, сьогодні продовжують потерпати від тиску з боку представників вже української комуністичної партії. Всупереч нормам моралі, закону, звичайної логіки, представники даного політичного напряму стоять на позиції нігілізму - всі факти по означених періодах ігноруються. Але найбільш жахливим в цьому фарсі, є спроби змусити осіб, які пережили голод, через тиск на них, їх родини, відчути почуття сорому за те, що вони залишилися живими. Саме такі прояви цинізму окремих політичних сил сучасної України в черговий раз вимагають повернутися до документів.

Про голод в Україні почав заявляти на весь світ уряд УНР в екзилі вже восени 1921 року. Так, у вересні 1921 року повноважний представник УНР Олександр Шульгин звернувся з проханням про допомогу голодуючому українському населенню до Нансена, а через місяць це питання місія УНР поставила в Парижі

На жаль, тоді західний світ ще не пройнявся трагедією українського селянства, страшний голод продовжував поширюватися півднем України. До Катеринославщини, Запоріжжя та Донеччини наприкінці 1921 року додається Миколаївщина та Одещина. І на початку січня 1922 року кількість голодуючих тут сягнула 1890000 осіб, у березні — 3250000, в червні — 4103000 .

Охопивши такі величезні простори, голод спричинився до збільшення смертних випадків. Зокрема, якщо за січень-березень 1922 року в Херсоні народилося 918 осіб, то вмерло -5405. У чотирьох містах Миколаївщини за цей період з'явилося на світ 1199 осіб, а пішло з нього - 7323.

Представник допомогової організації Нансена каштан В.Квислінг, очевидець того голоду, засвідчив у своїй телеграмі в лютому 1922 року, що в Україні близько 7 мільйонів людей "вмирають з голоду в усьому страшному розумінні цих слів". Це, до речі, підкреслював Квислінг, без інших українських територій, до яких він відносив у першу чергу Кубань.

Та страшно стає від усвідомлення того, що хліб в Україні, не зважаючи на посуху, був. Його відірвали від голодного рота селянина, робітника, їхніх дітей, відправляючи за межі нашої землі.

Саме в ці страшні місяці 1922 року, коли різко зростає кількість голодуючих на півдні України (крім корінного етносу там зазнали лиха і німці, болгари, греки, чехи, шведи, молдавани, росіяни), Голова Раднаркому УСРР Християн Раковський погрожує англійському міністрові закордонних справ лорду Керзону припиненням поставок українського хліба, якщо Великобританія не знайде шляхів для замирення з Радянською Росією, це в той час, коли для голодних дітей півдня України керівники УСРР випрошують від Американської організації допомоги (АРА) сто тисяч пайків.

Одна із причин голоду 1921 - 23 років - аграрна політика більшовиків, яка орієнтувалася на продрозкладку в сільському господарстві, заборону ринкової реалізації хлібних запасів і примусового вилучення їх по розпорядженню державних органів. Руйнівні наслідки продрозкладки навіть перевищували збитки, спричинені війною, спочатку імперіалістичною а потім громадянською. Фактично, політику продрозкладки в Україні продовжувала постанова ВУЦВК (Всеукраїнський центральний виконавчий комітет) V скликання від 27 березня 1921 року „Про заміну продовольчої розверстки натуральним податком”2. Згідно із постановою РІЖ УССР (Рада народних комісарів) від 28 травня 1921 року „Про натуральний податок на хліб, картоплю і олійне насіння” загальна сума податку становила 126 млн. пуд. зерна для України замість 180 млн. пуд. згідно з продрозкладкою . Мета цих рішень - вивести сільське господарство із кризи шляхом підвищення матеріальної зацікавленості селянина. Однак не слід забувати, що сплата продподатку у повному обсязі лягала на плечі, так званих, заможних селян. А методи стягнення мало чим відрізнялися від тих, що використовувалися ще за часів кріпосного права - вводилась колективна відповідальність селян за виконання плану. З кожної волості брали від 15 до 20 чоловік заручників із заможних селян. У випадку якщо село відмовлялося дати підписку про кругову відповідальність, або не виконувало продподаток за 48 годин, жителі населеного пункту оголошувалися ворогами радянської влади. Половину заручників засуджували, до окремих осіб застосовували навіть вищу міру покарання розстріл. Після цього брали нову групу заручників. Таким чином, введення продподатку можна розцінювати не як зміну відповідної політики, а як її продовження.

Запровадження комуністичного НЕПу

• Економіка УСРР знаходиться у зруйнованому стані. Випуск промислової продукції становить лише 10 % від довоєнного обсягу.
• Сільське господарство також зруйновано. Посівні площі скоротилися в 1,5 рази, відбулося різке падіння врожаїв. Починається голод.
• Зростає невдоволення політикою уряду, спалахують повстання.
• Починається реалізація плану ГОЕЛРО. В ньому передбачено будівництво електростанцій, заводів на теренах України. План ГОЕЛРО потребує надмірних матеріальних витрат.
• На X з'їзді РКП(б), який відбувся в березні 1921 p., В.Ленін оцінив внутрішній стан РРФСР як катаст­рофічний. Аби виправити становище, що склалося в країні, була запропонована і схвалена постано­ва "Про заміну продрозверстки натуральним податком". Це рішення започаткувало нову економічну політику (неп), яку більшовики запроваджуватимуть у 1921-1928 рр.

Сутність нової економічної політики (НЕПу):

• Скасування воєнного комунізму.
• Введення замість продрозверстки натурального податку.
• Відновлення товарно-грошових відносин.
• Відновлення підприємницької діяльності, повернення підприємств колишнім власникам.
• Припинення насильницького об'єднання селян у колгоспи, радгоспи, комуни.
• Розвиток усіх видів кооперації.
• Скасування заборони на оренду землі і залучення найманих сил госппрацівників.

Нова Економічна Політика була сприйнята багатьма керівниками різних рівнів, а також рядовими бі­льшовиками як відступ від мети — суспільства

загальної рівності, як зраду ідеалів, за які точилася жорстока боротьба у громадянській війні.

В.Ленін в своїх виступах роз'яснював це протиріччя. Ось декілька цитат з виступів вождя більшови­ків:

• "НЕП ми провадимо всерйоз і надовго, але, зрозуміло... не назавжди".
• "З Росії непманської буде Росія соціалістична".
• "НЕП — вимушений захід, викликаний нашим станом злиднів і розорення...".

Особливості проведення непу в Україні:

• В українських селах неп було введено пізніше, аніж в Росії, — наприкінці 1921 р. — на початку 1922 р.
• Введення непу в сільському господарстві України співпало з голодомором 1922 p.,що відсунув нормалізацію становища в селах ще на рік-півтора.
• Продподаток в Україні був вище, аніж в Росії і стягувався примусово, часто за допомогою війсь­кових підрозділів.

Особливості непу в Україні були пов'язані з прагненням радянського керівництва якнайдовше корис­туватися продовольчими ресурсами республіки без істотних обмежень.

В цілому неп позитивно вплинув на стан економіки: почали працювати заводи; була скасована карт­кова система; відновлено грошовий обіг; крамниці почали сповнюватися промисловими і сільського­сподарськими товарами. Нарешті зріс матеріальний рівень життя населення.

В грудні 1922 р. було завершено підготовчу роботу по створенню Союзу Радянських Соціалістичних Республік. 30 грудня 1922 р. в Москві відбувся І з'їзд Рад СРСР. В ньому взяли участь делегації Ро­сійської, Української, Білоруської та Закавказької радянських республік. З'їзд затвердив Декларацію про утворення Союзу РСР і Союзний договір. Було обрано Центральний Виконавчий Комітет СРСР; його очолили 4 співголови (від України — Г.Петровський). В 1924 р. була прийнята Конституція СРСР, в 1925 р. — Конституція УСРР

Перша половина XX ст. Впровадження нової економічної політики (НЕПу) не дало бажаних результатів. На теренах пд., цент. та сх. України, а саме у Дніпропетровській(тодішній Катеринославській), Донецькій, Запорізькій, Одеській, Миколаївській областях та на пд. Харківської наприкінці 1921 року почався голод. Цьому сприяло кілька факторів: 

• політика „воєнного комунізму”;
• примусове вилучення радянською владою хліба;
• руйнування сільського господарства в період Першої світової війни, а відповідно, падіння товарності с/г;
• незацікавлення селян у збільшенні посівних площ;
• неврожай, породжений страшною посухою;
• підвищення норм хлібозаготівлі.

Селянин був не в змозі прогодувати себе і свою сім’ю . Урожай 1921 року не задовольняв навіть прожиткового мінімуму, а будь-які харчі вилучалися радянською владою. Голодувало близько 4 – 7 млн. осіб, що становило 25 % від усього населення України. Голод супроводжувався епідеміями холери, тифу та віспи. І у той час, коли український народ гинув, СРСР „милостиво” надавав допомогу голодуючим біженцям з Поволжя, Уралу, Казахстану. При Всеукраїнському центральному виконавчому комітеті (ВУЦВК) була створена Центральна комісія для допомоги голодним . При цьому хліб з України вивозився у РСФРР, як і раніше. Партійна влада в республіці слухняно виконувала вказівки центру, а, щоб провести закупівлі зерна за кордоном, радянський уряд конфісковував церковні цінності. Факт голоду замовчувався; райони, охоплені ним, були оточені військами, проте в той самий час влада надавала селянам посівний матеріал і техніку, також уряд УРСР підписав угоду з Американською адміністрацією допомоги (АРА), яка разом з іншими міжнародними організаціями (Крайовий комітет допомоги голодній Україні у Львові, комітети у Відні, Берліні, Празі, єврейська організація „Джойнт”, Червоний Хрест Чехословаччини) надавала допомогу жертвам голоду. Продукти і медикаменти, надіслані АРА, врятували життя сотень тисяч українців, але гуманітарна допомога не завжди надходила до місць призначення. Влада будь-якими способами блокувала витік інформації і твердила, що голод лише в Росії, а в Україні – неврожай. Зерно й надалі транспортувалося з республіки, смерті не припинялись. За січень1923 року з УСРР в сусідні республіки було вивезено біля 9 млн. пудів хліба. Радянський уряд рятував голодуючих з Поволжя, розправляючись голодом з населенням України.

Хороший врожай 1923 року допоміг побороти голод, але за період 1921-1923 років він забрав понад 1, 5 – 2 млн. людських життів. Загальні демографічні втрати на той час складали біля 5 млн. осіб. Народ втратив значну кількість людей, але все ж вижив. Вижив для чого? Невже для того, щоб пережити щось подібне, але набагато страшніше і трагічніше для нього самого, – голодомор 1932-1933 років?!

Загострення ситуації в українських селах

Водночас із загостренням дефіциту продуктів харчування великі райони Південної України (перш за все — Донецьку, Запорізьку, Катеринославську, Миколаївську та Одеську губернії), Поволжя та Північного Кавказу охопила посуха, наслідком чого став голод 1921 — 1923 pp. Лихо зростало: у грудні 1921 р. голодувало 12 % населення України, у січні 1922 р. — 20 %, а в травні —- вже 48 %, тобто не менше 10 млн. чол. Особливо болісно цей голод відбився на дітях. В Україні в червні 1922 р. голодувало до 2 млн. дітей. Нерідко вони залишалися безпритульними навіть при живих батьках. Матері, які втрачали надію на порятунок дітей, залишали їх у дитячих будинках або просто на вулиці.

Газети повідомляли про відчай людей, які харчувалися сурогатами й були доведені внаслідок голодного психозу до людоїдства.

Становище ускладнювалося тим, що в кризових ситуаціях більшовики визначали свою політику, виходячи з єдиного критерію: аби не послабити власної диктатури. Тому перевага в продовольчому постачанні надавалася промисловим районам, а не голодуючим у сільській місцевості. Згуртовані й голодні робітничі колективи були набагато не безпечнішими, аніж розпорошені селяни.

Проте не до всіх селян більшовицький уряд ставився однаково. За словами відомого історика С.Кульчицького, поволзьким селянам і біженцям з Поволжжя и Україні надавалася хоч якась допомога, нерідко за рахунок України. Але про голодуючих українських селян держава забула. Газетам було заборонено висвітлювати становище в південних губерніях України (цю блокаду було знято лише в 1922 p.). Було опрацьовано й техніку замовчування пануючого в Україні голоду. 4 серпня 1921 р. політбюро ЦК КП(б)У прийняло резолюцію, що не потребує пояснень: «Вказати губкомам, що під час проведення кампанії необхідно розрізняти заклик до боротьби з голодом в Росії від боротьби з неврожаєм на Україні, де допомога місцям, що постраждали від неврожаю, могла бути цілком надана своїми губернськими або повітовими засобами».

Замовчування продовольчої кризи на Півдні України дозволило використовувати хлібні ресурси виключно для голодуючих РСФРР. Для них вилучались навіть мізерні зернові запаси неврожайних українських губерній. У Росію спрямовувалися майже всі надходження з кампанії допомоги голодуючим від таких іноземних благодійних організацій, як Американська адміністрація допомоги, фонд Нансена та ін. Тільки в грудні 1921 р, коли продовольчі ресурси України були значною мірою виснажені, а на Півдні зросла смертність від голоду, центральний уряд послабив податковий тягар. Завдання щодо вивозу українського хліба до РСФРР було зменшено з 57 до 27 млн. пудів. Водночас уряд УСРР дістав дозвіл оголосити частину потерпілих від посухи губерній республіки голодуючими, але без надання населенню пільг, якими користувалися голодуючі Росії, тобто повного звільнення від податку і продовольчого забезпечення за рахунок загально федеративного продовольчого фонду. Республіканські органи влади могли допомагати українським голодуючим, але виключно за рахунок внутрішніх коштів і за умови першочергового забезпечення голодуючих РСФРР. На поч. січня 1922 р. голові Раднаркому УСРР дозволили звернутися по допомогу до міжнародних організацій.

Свою допомогу голодуючим запропонувала православна церква. Але комуністичне керівництво відкинуло її. У той же час більшовики вирішили скористатися ситуацією, щоб послабити церковний вплив на населення та поповнити свої фонди. їхній вождь В.Ленін у «суворо таємному» листі, адресованому В.Молотову для членів політбюро ЦК РКП(б) писав: «Саме тепер і тільки тепер, коли в голодних місцевостях їдять людей і на дорогах валяються сотні, якщо не тисячі трупів, ми можемо (і тому повинні) провести вилучення церковних цінностей з найскаженішою і нещадною енергією і не зупиняючись перед придушенням якого завгодно опору... чим більшу кількість представників реакційної буржуазії і реакційного духовенства вдасться нам з цього приводу розстріляти, тим краще. Треба саме тепер провчити цю публіку так, щоб на кілька десятків років ні про який опір вони не сміли й думати».

Підрахунки фахівців переконливо підтверджують, що в 1921—1922 pp. хлібний дефіцит степових губерній України становив майже 25 млн. пудів. У той же час до РСФРР було вивезено 27 млн. пудів зерна. Наступного року ситуація повторилася. Крім того, з осені 1922 p., незважаючи на голод, партійно-державне керівництво Росії зробило перші Спроби експорту хліба (з України в той час було забрано не менше 15 млн. пудів зерна). А щоб це не виглядало аморально, було оголошено, що завдяки врожаю 1922 р. голод припинився. Принцип «недоїмо, але вивеземо», котрим керувалися царські міністри, трансформувався в інший: «помремо, але вивеземо». Як наслідок, голод у південних губерніях України протримався аж до сер. 1923 р.

Катастрофічне становище в економіці привело до різкого зростання невдоволення політикою більшовиків. Прокотилася хвиля селянських повстань, робітничих страйків в Україні, у Росії. Найбільш драматичним був виступ донедавна палких прихильників більшовицької партії — моряків Кронштадту. Вони підняли прапор повстання проти «самодержавства комісарів» за владу рад без більшовиків, проти політики уряду щодо селян та робітників. Хоча Червона армія й ЧК нещадно придушували ці повстання (15 тисяч захисників Кронштадту було знищено без суду й слідства), В.Ленін та його партія були змушені визнати провал політики «воєнного комунізму»

Жахливі наслідки голодомору

Голод 1921-1923 pp. коштував Україні, за приблизними оцінками, до 1,5-2 млн. жертв - це була та ціна, яку сплатила УСРР за те, що не стала самостійною державою.

Серед наслідків голоду 1921-1923 pp. можна виділити такі:

• людські втрати: тільки в 1921 р. в Україні вмерли від голоду сотні тисяч селян
• придушення повстанського руху на півдні України. В умовах голоду повстанський рух позбавився підтримки селянства і пішов на спад; для більшовицького режиму голод став фактором, який втихомирював селян ефективніше, ніж каральні експедиції більшовицьких військ;
• за рахунок українського селянства більшовики вирішили проблему постачань продовольства в промислові центри і змогли втримати владу в умовах кризи.

Таким чином, у 1921-1923 pp. в Україні вперше був використаний терор голодом як форма здійснення державної політики.

Взимку 1922 - 1923 рр. в Україні почалася друга хвиля голоду, в цей час у республіці голодувало 2 млн. дітей. Деякі історики небезпідставно вважають, що головною причиною повторного голоду був інтенсивний вивіз хліба за межі республіки.

Узагальнюючих даних про втрати населення від голоду 1921-1923 рр. немає. За офіційною статистикою (далеко не повною), до весни 1922 р. не дожило 235 тис. чоловік.